Осло, 31 серпня (2011)

Андерс — 34-річний чоловік, який щойно завершив курс реабілітації від наркозалежності у центрі для лікування. Йому надають один день, щоб повернутися до Осло та пройти співбесіду на роботу. Незважаючи на короткочасне повернення у звичайне життя, Андерс відчуває, що його минуле все ще керує ним. З кожним кроком, який він робить вулицями рідного міста, в ньому виникає бажання примиритися з собою і з тими, хто був поряд у його житті.

В Осло він зустрічає старих друзів, які давно живуть своїм життям. У їхньому спілкуванні з ним прозирає осуд, але й якась жалість. Це нагадує йому, як він зруйнував стосунки з близькими, втратив довіру та упустив можливості, які тепер здаються недосяжними. Цього дня він не може знайти собі місця — всі його кроки нагадують про минуле, про біль, який він завдав собі та іншим.

Неможливість повернутися до нормального життя тисне на Андерса. Навіть співбесіда на роботу, яка мала стати його шансом на новий початок, виявляється не такою важливою, як її внутрішній конфлікт. Він бачить, що не готовий приймати рішення, які можуть змінити його долю. Осло, яке колись було його домом, тепер здається чужим і загрозливим. Його думки про майбутнє переплітаються з тими, що він пережив у минулому. Це стає справжнім випробуванням для його самовизначення, і він все більше розуміє, що не може позбутися свого минулого, хоч би як намагався.

Того дня, що Андерс проводить в Осло, він так і не знаходить відповіді, не вирішує для себе головних питань. Все, що йому залишається, це спроба прийняти реальність і визнати, що насправді він сам є головною перешкодою на шляху до свого відродження.