На доріжку (2025)

Двоє друзів, яким уже за п’ятдесят, Карлобіанчі та Доріано, не можуть позбутися звички вирушати на пошуки «ще одного останнього келиха». Заради цього ритуалу вони готові кинути все, мандруючи караваном барів безкраїми венетськими рівнинами. Під час чергової нічної вилазки їхній шлях несподівано перетинається з Джуліо — сором’язливим студентом-архітектором, скуваним невпевненістю та сумнівами.

Ця випадкова зустріч стає початком несподіваної подорожі. Утрьох вони вирушають у неквапливе, майже сонне роуд-муві передмістями Венеції, де кожна зупинка й кожен поворот дороги відкривають нові роздуми про життя, кохання та майбутнє.

Для Джуліо ця поїздка стає не просто втечею від буднів, а зануренням у світ, де важливо не місце призначення, а люди поруч. Він поступово вчиться дивитися на життя інакше, відчуваючи смак юності, романтики та щирості миті. Карлобіанчі й Доріано ж знаходять у юнакові не лише супутника, а й відлуння власної молодості, якою вони колись жили самі.