Павук (2002)

Денис Клег провів понад двадцять років у стінах психіатричної клініки, відгороджений від світу та власного минулого. Коли його виписують, він повертається до Іст-Енду — у квартал, де минуло дитинство і де досі стоїть старий будинок. Та місце, яке мало б дарувати відчуття безпеки, перетворюється на замкнений простір тривоги. Знайомі стіни дихають холодом, а кожен куток ніби зберігає те, що краще було б забути.

Оселившись у занедбаній кімнаті, герой повільно занурюється у власні спогади. Його свідомість плете хитку павутину з уривків минулого, де реальність змішується з вигадкою. Події дитинства постають перед ним фрагментами: суворий батько, мовчазна мати, дивні сцени, які складно пояснити. Чим глибше він намагається розібратися, тим сильніше розмивається межа між правдою і фантазією.

Хворий розум повертає його до болючих моментів знову й знову, змушуючи переживати страх, провину та самотність. Минуле не відпускає, воно стискає, мов павутина, у якій він заплутався остаточно. Ця історія — тривожне занурення у внутрішній світ людини, що намагається віднайти істину серед темряви власної пам’яті.