Обличчя кохання (2025)

Випадкова зустріч Озгюра та Озлем стає поворотною точкою для обох. Він живе з прозопагнозією — рідкісним розладом, через який не розпізнає облич. Світ для нього складається з голосів, інтонацій, запахів і ледь помітних деталей, за якими він навчається відчувати людей.

Вона ж усе життя почувалася невидимою, ніби розчиненою серед інших. Поруч із ним Озлем уперше переживає дивне й тепле відчуття — її не оцінюють за зовнішністю, її справді слухають. Їхній зв’язок народжується не з поглядів, а з глибини розмов і тиші, що робить цю історію особливою та щемливою.